Есть сказ о неком старце Симеоне.
Жил праведный, благочестивый муж.
Не только он о теле бренном помнил…
Однажды встретил ангела к тому ж.
И ангел обещал при лунном свете
(На пламя этот ангел был похож):
«Ты будешь жить пока Христа ни встретишь,
А встретишь, лишь тогда с земли уйдёшь».
И Симеон старел, года копились;
Глаза слезились – повидал всего.
И волосы в лён белый превратились,
И ноги плохо слушали его.
Жену похоронил, детей и внуков,
Счёт потерял давно своим летам.
Жизнь в дряхлости большая это мука.
А смерти дух над ним и не летал.
Всё тот же ангел перед ним явился,
Явился с голубых небес-полей:
«Иисус Христос на белый родился. –
Сказал он. – В храме Он иди скорей!»
Храм встретил Симеона многолико.
Из рук Марии взял младенца он:
«Ты, ныне отпусти меня Владыко», -
Сказал, отдал ребёнка, вышел вон.
И очень скоро старца схоронили,
А что ему ещё осталось ждать?..
Вдруг кто-то скажет: «Сказ далёк от были».
Того не стану переубеждать.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
